Петро і Павло. Два камені

«У нього в руці не дріб’язкова справа, а найголовніше питання всього християнського вчення… Бо що таке Петро? Що таке Павло? Що таке Ангел з небес? Що таке всі інші тварі, коли мова йде про виправдання?» – (Мартін Лютер)
Нещодавно, у мене відбулась розмова з моїм старшим сином Дмитром. Він належить до однієї з протестантських церков. Я запитав який псалом найбільше йому подобається і пояснив, що хотів би написати роздуми на духовну тему.
– Дивлячись для кого ти хочеш писати. Якщо для себе – це одне, якщо для людей – це друге. Але якщо для Бога – це взагалі інший рівень. Чи готовий ти писати для Бога? Це дуже тонкі грані.

Ця розмова вразила мене. І я згадав, як мене вразили грані на каменю в Західній Стіні.
Мені порадили зайти в підземелля, що було ліворуч вздовж Стіни. Бо то була ще Стіна. Я трохи пройшов і відчув, що саме тут треба зупинитись. Помолився і відчув, що моя молитва була прийнята, ніби аудієнція була закінчена. Але йти геть не хотілось. Хотілося залишатись на цьому місці. Я почав розглядати стіну. На рівні очей побачив два каменя, що лежали поруч. Однакові за розміром, кольором. Майже близнюки. Але була у них суттєва відмінність. У одного по краях були грані, під певним однаковим кутом, однієї ширини, сантиметрів п’ять. Вони однаково тримають свою частку ваги, однаково функціонують. Не гірше, не ліпше. Але один з каменів був Оброблений.
Я згадав про два наріжних каменя християнства – апостолів Петра і Павла. Петро – могутній, незрушний, непохитний, фундаментальний. Павло – інтелектуал, естет, палкий. Вони дуже різні. І не раз між ними виникали протиріччя. Однак, видатним є спір в Антіохії, де Павло дорікав Петру, за те що він повів себе не вірно, відмовившись їсти з християнами-язичниками, піддавшись впливу прибічників юдейської традиції. Павло наголосив, що така поведінка Петра була загрозою основному принципу християнства – слідування істинам Євангельським, де сказано, що Бог приймає грішника через віру в Христа і через здійснене Ним на хресті. (Це шлях порятунку для всіх грішників: і іудеїв, і язичників. В гріху між ними немає різниці; тому нема різниці і в набутті порятунку. Якщо Він допускає їх у Своє спілкування, хіба можемо ми відмовляти їм в нашому? Він примирив їх з Собою, хіба можемо ми усуватися від тих, з ким примирився Бог? Цей принцип прекрасно виражений в Посланні до Римлян 15: 7: «Приймайте один одного, як і Христос прийняв вас» (Джон Стотт).
Не добрі справи ведуть до спасіння, а віра в Спасителя. Добрі справи – це земні добрі справи. Віра в Спасителя – духовний світ. Виправдання грішників тільки через віру в Спасителя. Павло побачив небезпеку відхилення від основної Євангельської істини. Павло виступив публічно, бо питання було принциповим. Що було, якби Павло не виступив проти Петра в Антіохії? (Можливо вся християнська церква була б захоплена в потік юдейства і там залишилася, або між язичницькими і іудейськими християнами утворилася б постійна тріщина. Саме принциповість і сміливість Павла, його відкрите протистояння Петру врятували і істину Євангелія, і міжнародне братство церкви. (Джон Стотт). Ця суперечка закінчилася радою апостолів в Єрусалимі, яка підтримала позицію Павла не вимагати від язичників слідувати юдейському чину. Це рішення дало дорогу християнству в неюдейській світ.
Два каменя в Стіні. Один – могутній і грунтовний, вселяє надію і спокій. Другий – витвір мистецтва, спонукає до творчості і роздумів. І вся Стіна Храма складена з них – з цих Двух Каменів.
При написанні праці, використана стаття Джон Стотт, “Посилання до Галатів” http://www.reformed.org.ua/2/424/5/Stott

H

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 2 =