ВЕСНЯНЕ РІВНОДЕННЯ

Лише двічі на рік Сонце постає чітко на сході і зникає за обрієм чітко на заході. Навесні цей день припадає на 20 або 21 березня. Цей час і в науковій практиці, і в етнічному вимірі іменується Днем  весняного рівнодення.

З астрономічної точки зору, з 21 березня настає весна, і продовжується вона до 22 червня, тобто до дня літнього сонцестояння, що за народним календарем відзначається як свято літнього бога Сонця – Купайла.

Для наших пращурів, які на відміну від нас відчували тісний духовний зв’язок із природою та всесвітом, Сонце було фактично богом, від якого залежав щорічний урожай та достаток у родині. Тому час весняного рівнодення був для них надважливою подією, і вони з цього приводу влаштовували справжнє свято,  сповнене важливим сакральним змістом перемоги світла над пітьмою, початком нового життя.

Стародавні слов’яни до цього дня завше готувалися дуже ретельно, адже цей день ознаменував відхід зимової пори і нове народження сонячного бога Ярила. Звичайно ж, невід’ємним атрибутом свята були вогнища, які допомагали сонячному божеству набирати сили. Також здійснювався обряд підпалювання коліс, які котити по дорозі – це символізувало палаючий диск Сонця.

В цей період популярними були веснянки, гаївки, які у дохристиянські часи  мали закличний характер і сприймались як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. Своєю формою та образно-поетичними компонентами веснянки близькі до замовлянь, в яких весна виглядає не як природне явище, а скоріше як жива істота. Також з настанням рівнодення виконувались величальні (волочебні) пісні, які, на відміну від гаївок, виконувались не в лісі, гаї чи на цвинтарі, а на подвір’ї кожного дому. Таким чином віддавши шану великому божеству у вигляді Сонця, наші пращури починали підготовку до весняно-літніх польових робіт.

Принагідно можна відзначити, що не лише у наших пращурів у цей день віддавали данину богу-Сонцю. Всі народи північної півкулі у свій спосіб відзначали і відзначають дні весняного рівнодення. В окремих країнах, таких як Іран, Афганістан, Таджикистан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан та інших у цей день навіть відбувається святкування Нового року. Тай й за океаном, наприклад у Мексиці, і по сьогоднішній день відбуваються святкування, які супроводжуються ритуальними танцями і молитвами.

Упродовж кількох століть новітньої історії людство в значній кількості відходило від вірувань та дійств пращурів, спрямованих на возвеличення природи, і в першу чергу Сонця. І якщо й вшановували святкуванням окремі з природних божеств, то лише в формі фольклорного відтворення національних звичаїв своєї минувшини. Але нині, маємо відзначити – древні традиції повертаються до життя. Людство нарешті відчуло нестерпну самотність і порожнечу в існуванні поза Богом, природними божествами, в своєму зашкарублому і ненаситному егоїзмі. І повертається своїм духовним обличчям до вірувань своїх пращурів. І відзначає, поміж інших свят, і День весняного рівнодення. Поки що не публічно, в колі родин, друзів, товариств, але чи не так колись було і з християнством?

Тому, завершуючи свою невеличку оповідь, щиро вітаю усіх землян із Днем весняного рівнодення! Сонце всміхнулося, весна прийшла – славімо їх!

Інгвар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 3 =