ВАЖЛИВЕ ДЛЯ ТЕБЕ СЛОВО – ВОНО НАДІЙДЕ ВЧАСНО…

Кілька тижнів переді мною лежить книжка Папюса “Окультизм”. Намагався прочитати кілька разів – не підпускала. Чомусь. То шрифт дрібний, то настрій не той. Вже думав повернути – не прочитаною. І ось – відкрилася. Читаю із захопленням, справжній бестселер! Ділюся і з Вами… Зазвичай перекладаю українською, – роблю це і нині.

Отже – про що ми дізнаємося з «Окультизму» Папюса?

Автор пише, що  еволюція всіх земних істот залежить від особливої сили, яку ми називаємо долею. У подальшому ця сила, а отже – доля, діє на організми за допомогою астрального світла, яке виконує функцію всеохоплюючого посередника творіння.

Далі – кожен організм привласнює частину цього астрального світла, яке у подальшому переробляється нервовими центрами, і стає астральним тілом цього організму, і виробляє (а я би сказав – проектує) його матеріальні форми.

До часу – начебто зрозуміло. А далі – цитую: «Таким чином, астральне тіло, яке є видозміною астрального світла, – завжди має з ним зносини … і якщо воля, за допомогою нервового флюїду, панує над організмом і керує ним, то може впливати і на астральне світло, а внаслідок цього і на сили природи. У цьому полягає секрет магії”.

Якщо все зрозуміло, то рухаємося далі. Я лише зауважу, що тут, на мою думку, йдеться про наступне: так само, як невідомі нам сили, в нашому розумінні – природи, впливають на нас – так само ми можемо впливати й на невідомі нам сили природи.

Папюс же у своїх поясненнях уточнює, що «метою магічного розвитку є досконале підпорядкування істоти імпульсивного (фізичного) тіла людині волі». А отже людина, яка не володіє своїми пристрастями, – вона піддаватиметься рефлективному впливу свого організму, вона підвладна природі і стає рабом свого тіла. Саме тому така людина не може нічим керувати і нікому наказувати. Внаслідок цього всі магічні формули, всі талісмани, всі церемонії, вироблені (і здійснювані) такою людиною, не матимуть значення і викликатимуть насмішки.

А далі – слова, які варто вписати золотими літерами на скрижалях кожної із людських доль. І заради них варто пробиватися через тенета незрозумілих ще знань. Вони прості – ці слова. Але вибудувані правильно, за законами окультних знань, можуть творити дива. Ось ці слова:

«Найбільш простий і загальновідомий спосіб розвитку волі – робити саме те, що потрібно, але чого не хочеться робити».

Цікавими є розмірковування Папюса щодо науки і знань. Ось окремі його думки: «На даний час спостерігається прагнення змішувати науку зі знаннями». Але ж, «наскільки знання незмінні в своїх засадах, настільки ж науки змінюються відповідно до погляду кожного вченого. Що вважалося, наприклад, науковим у фізиці на початку минулого століття, перейшло нині в область вимислу. Це стосується цілої низки наук».

Загалом, «ніхто не стане заперечувати предметів, на які було звернуто увагу сучасних вчених, що пред’являють до науки вимоги свого часу. Помилковість такого методу з’ясовується при першій же спробі знову зв’язати все в синтезі – повному вираженні вічної істини».

Папюс наголошує, що у його часи (мається на увазі кінець XIX – початок XX ст.) говорити, «що наука існувала в давнину, значить уславитися софістом або простаком на думку більшості вчених; проте я постараюся довести своє твердження і прошу лише супротивників уважно вислухати мене».

Папюс каже, що «…давнім астрономам відомо було про рух землі навколо сонця, вони знали теорію побудови всесвіту і всесвітнього тяжіння, вплив місяця на приливи і відливи, що таке чумацький шлях, а також знову відкритий закон Ньютона»

Також він стверджує, що «…наші електротехніки були б здивовані, побачивши, що жерці і посвячені Єгипту, Греції та Риму володіли блискавкою, як ми керуємо теплом, і змушували її вражати те, що їм заманеться».

Але для розуміння наукової методології древності Папюс радить враховувати наступне: «Треба пам’ятати,- каже він,- що алегоричні перекази минулих часів писані інакше, ніж історія, яка заступила на їх місце і ні в чому з ними не схожа. Історія давня … стосувалася лише моральної сторони предмета і не конкретизувала вчинків окремих особистостей, звертаючи всю свою увагу на народи, спільноти, секти і доктрини, а також на мистецтва і науки, які позначалися родовим найменуванням». І «хоча не можна сумніватися в тому, що ці маси народу мали свого начальника, який керував ними, історія не згадувала про особу цього ватажка, торкаючись лише загального духу часу. Один начальник змінював іншого, без всякої про те згадки з боку алегоричної історії, і лише пригоди усіх разом збиралися в одне ціле. Ставали відомими лише успіхи або невдачі з моральної точки зору». Щодо історії в формі сучасного викладу, то Папюс звертає увагу на те, що вона тримається зовсім іншого методу: для неї саме окремі особистості складають суть справи. Вона ретельно відзначає факти і час їх вчинення. Не вдаючись до узагальнень, притаманних науці древності.

Отже, на думку Папюса, основна відмінність науки давньої і науки сучасної полягає в тому, що «…перша займається видимим, єдино з метою відкрити невидиме. Друга вивчає феномени, не піклуючись про абстрактний бік. Наука давня є  таємною, внутрішньою, а сучасна – видимою, зовнішньою».

«Додамо до цих даних той морок,- завершує свою думку Папюс,- яким древні огортали свої наукові символи, і тоді можна встановити правильне визначення стародавньої науки:

Наука потаємна – Scientia occulta

Наука про сокровенне – Scientia occultati

Наука, що приховує відкриття – Scientia occultans.

Таке потрійне визначення окультної науки».

І

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 3 =