Егоїзм

Вибір тематики залишався за мною, і я вирішив – не хлібом єдиним, тому – глибинна філософія. Не здивуюся, якщо почую, що викладені думки є дивними. Водночас я їх черпаю з праць філософів, авторитет яких не піддається сумніву. Ці знання, на моє переконання, нині є не менш актуальними, ніж наше бажання жити в достатку. Адже зациклившись на матеріальному, ми остаточно втрачаємо духовність, яка для людства є першою ознакою…
Переказуючи доступною мовою вже надбані вище знання, але так і не засвоєні сучасником, я з окремих міркувань не стану посилатися на першоджерела. По-перше, чомусь переконаний, що їх творці на таку мою гру не образяться, бо назву їх згодом. По-друге, читачеві, можливо, цікаво буде самотужки до них дістатися. По-третє – окрема частина людей настільки вірить колись почутому, що не всі знання від Творця, а є й від лукавого, що лише запідозрить неладне – від читання відцурається. А це до моїх планів не входить. Отже…

ЩО ТАКЕ ЕГОЇЗМ В НАШІЙ УЯВІ І ПОЗА ЇЇ МЕЖАМИ

Коли ми кажемо, що дитина чи доросла людина «егоїст», то маємо на увазі, що вона любить лише себе і нікого більше. Значною мірою це відповідає дійсності, але з філософської точки зору це поняття розглядається набагато ширше. Великі мислителі стверджують, що вся історія людства пов’язана саме з розвитком егоїзму. Виключно егоїзм змушує людину досліджувати навколишнє середовище з метою задоволення невпинно зростаючих егоїстичних бажань.
На відміну від неживої, рослинної і тваринної природи – люди постійно змінюються. Але у прадавні часи вони не були настільки егоїстичними, щоб протиставляти себе природі. Але ледь ступивши на першу сходинку суспільної еволюції, а насправді – егоїстичного зростання, люди не забажали уподібнитись природі, а відчули бажання підкорити її собі. А ще зарозуміло вирішили, що самотужки, без допомоги Творця зможуть осягнути задум творіння, перебравши на себе усю владу над оточуючим світом. Та протиставивши своє «Я» суспільству і природі, перестали розуміти природу, втратили відчуття єдності, і замість любові отримали ненависть. В результаті єдиний древній народ розпався на безліч націй.
Йосип Флавій у своїй книзі «Іудейські старожитності» каже: «До непослуху Творцю людей закликав Німрод. Він радив побудувати вежу, вищу ніж може піднятися вода, якщо Творець знову нашле потоп – і тим помститися Йому за загибель предків. Натовп погодився, і стали вони вважати покору Творцеві ганебним рабством, і з великим натхненням почали будувати вежу. Побачивши, що люди не виправляються після уроку потопу, Творець зробив їх різномовними – вони перестали розуміти один одного і розійшлися. Місце, де будували вежу, назвали Вавилон – через подію змішання там мов».
З тих пір люди егоїстично протистоять природі, її властивості альтруїзму. І замість того, аби відмовитись від себелюбства і виправитись – створюють штучний захист від природи. Для цього і розвивають науки та технології.
Джерала, до яких пропоную дістатися самотужки, стверджують: домінуючою властивістю всього сущого після Вавилону є егоїстичне бажання невпинно отримувати насолоду. Та існує обгрунтована думка, що природним шляхом цього досягнути абсолютно не можна, адже отримана насолода анулює бажання і перестає відчуватися. Це як спожита їжа, яка втамовує голод – і насолода від їжі зникає.
Та оскільки без насолоди людина існувати не може, то змушена постійно культивувати в собі нові бажання, щоб відчувати нову насолоду. З цієї безперервної гонитви за насолодою і складається людське життя. Але скільки людина не намагається знайти в собі сили нарешті наповнитися, зробити своє життя максимально зручним і комфортним, вона завжди відчуває, що чогось їй все ж не вистачає. А відсутність насолоди викликає розчарування і депресію, і в гіршому нипадку призводять до вживання наркотиків.
Чи не у цьому причина руйнування сім’ї, зростання наркоманії, збільшення кількості самогубств? Вже порушено екологічний баланс, стають реальними інші загрози знищення людства. Означилася криза в науці, культурі, суспільних відносинах. Все це мало б змусити людину схаменутись і розпочати себе змінювати. Натомість, з одного боку – егоїстичною верхівкою планетарного суспільства проблема стійко замовчується. Вони то чомусь переконані, що себе врятують. З іншого – прості люди: у своєму «якось воно буде» вони упродовж тисячоліть незмінні…
А егоїзм від покоління до покоління більшає, і вже жодна сучасна релігія, жодні заповіді не можуть стримати людей. Та природа не терпить порожнечі, і людину схаменутись таки примусить. І мудреці кажуть, що дієвим буде лише наочне бачення того, що лише ти вчиняєш зло – отримаєш негайну зворотну реакцію з боку природи, і в рази збільшену. Зло за зло – лише це буде стримувати людство.
Виникає питання: навіщо було створювати людство як єдине творіння, а потім роз’єднувати на егоїстичні, віддалені один від одного особистості? Виявляється, задум базується на тому, що лише так людина може відчути свою повну протилежність основному закону природи – закону абсолютної віддачі, і усвідомити повну нікчемність і безвихідь егоїзму. Саме так людина має прийти до того, аби зненавидіти свою егоїстичну натуру, що руйнує єдиний світ.
Упродовж тисячоліть людство пройшло наступні етапи розвитку:
– спочатку отримання тілесних насолод – їжі, житла, сексу;
– потім насолод громадських – багатства, слави, влади;
– років триста тому настав сучасний етап – бажання придбання і накопичення знань.
У віщих книгах древності є передбачення, що до кінця ХХ століття людство досягне стану максимального розвитку егоїзму і максимального розчарування в такому існуванні. Чи не справдилося? Чи нині суспільство не дійшло до стану, коли ні влада, ні слава, ні знання бажаного і очікуваного наповнення не дають? Адже у всіх прошарках – розчарування; скрізь і усім чогось не вистачає, всі проти всіх. Зокрема серед мешканців України лише мізерний відсоток людей вважають себе щасливими. Але ось питання – чи й вони не лукавлять?
Коли основні прагнення реалізуються, а отже – вичерпуються, людина врешті бачить, що протягом історії вона так нічого в глобальному сенсі і не надбала, і у світ інший нічого не візьме… Але якщо людина хоча б усвідомить, що вона є абсолютний егоїзм, і що відповідно до цього працює її серце, розум, виникають бажання і думки, то це вже велике досягнення – вона уже знає правду про себе.
Але має усвідомити й інше: хоча у цьому світі егоїстичним є усе суще, в тому числі й егоїстичні клітини, з яких складається людське тіло, і які також дбають про своє існування – ці клітини, об’єднуючись в одне тіло, анулюють свій егоїзм заради існування цього організму. А якби ці клітини пересварилися? Можливо говорити про це нині – утопія, але рано чи пізно, за Великим задумом Творця, і люди зобов’язані досягти такого єднання. До цього закликає і древній принцип: «Возлюби ближнього, як самого себе». Це правило діяло до побудови Вавилонської вежі, а потім стало базовим у всіх релігіях і суспільній моралі.
Наостанок прошу «не кидати в мене камінням», бо я такий же, як і ви. Просто читаю інші книжки, хоча не усе одразу там розумію. А ще наважусь на одну пораду: якщо дочитали текст до кінця – уважно поспостерігайте за собою, що відбуватиметься?
І

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 1 =